Проект
Вноситься народними депутатами України:
Кінахом А.К.
Чечетовим М.В.
Януковичем В.В.
Гуреєвим В.М.
Комаром М.С.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про саморегулюючі організації

Стаття 1. Предмет регулювання і сфера дії закону.

1. Цим законом регулюються стосунки, що виникають у зв'язку з придбанням і припиненням статусу саморегулюючих організацій, діяльністю саморегулюючих організацій, об'єднуючих суб'єктів підприємницької або професійної діяльності або недержавних пенсійних фондів, здійсненням взаємодії саморегулюючих організацій і їх членів, споживачів вироблених ними товарів (робіт, послуг), органів виконавчої влади, органів банківського регулювання і банківського нагляду, органів місцевої самоврядності.

2. Особливості придбання і припинення статусу саморегулюючих організацій, діяльності саморегулюючих організацій і порядок здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням саморегулюючими організаціями, об'єднуючих суб'єктів підприємницької або професійної діяльності певного вигляду або недержавні пенсійні фонди, вимог українського законодавства, регулюючого діяльність вказаних суб'єктів, і українського законодавства про саморегулюючі організації можуть встановлюватися іншими законами.

Стаття 2. Поняття саморегулювання.

1. Під саморегулюванням розуміється самостійна і ініціативна діяльність, яка здійснюється суб'єктами підприємницької або професійної діяльності або недержавними пенсійними фондами, і цілю якої є розробка і встановлення правил і стандартів вказаної діяльності, а також контроль за дотриманням вимог вказаних правил і стандартів.

2. Саморегулювання відповідно до цього закону здійснюється на умовах об'єднання суб'єктів підприємницької або професійної діяльності або недержавних пенсійних фондів в саморегулюючі організації.

3. Для цілей цього закону під суб'єктами підприємницької діяльності розуміються фізичні і юридичні особи, зареєстровані в установленому порядку на території України, і що здійснюють підприємницьку діяльність, визначену відповідно до Цивільного кодексу України, а під суб'єктами професійної діяльності - фізичні особи, що здійснюють професійну діяльність, регульовану відповідно до інших законів.

Стаття 3. Саморегулюючі організації.

1. Саморегулюючими організаціями визнаються некомерційні організації, створені в цілях саморегулювання, засновані на членстві, об'єднуючи суб'єктів підприємницької діяльності, виходячи з єдності галузі виробництва товарів (робіт, послуг) або ринку вироблених товарів (робіт, послуг), об'єднуючи суб'єкти професійної діяльності одного вигляду або ринку вироблених товарів (робіт, послуг), об'єднуючи суб'єкти професійної діяльності одного вигляду або об'єднуючи недержавні пенсійні фонди.

2. Об'єднання в одній саморегулюючій організації суб'єктів підприємницької діяльності і суб'єктів професійної діяльності може передбачатися іншими законами.

3. Саморегулюючою організацією визнається некомерційна організація, створена відповідно до законодавства про некомерційні організації, лише при умові її відповідності всім встановленим цим законом вимогам. До вказаних вимог окрім встановлених в частині 1 цієї статті відносяться:

1) об'єднання у складі саморегулюючої організації, як її члени, не менше двадцять п'яти суб'єктів підприємницької діяльності або недержавних пенсійних фондів або не менше ста суб'єктів професійної діяльності, якщо іншими законами відносно саморегулюючих організацій, об'єднуючи суб'єктів підприємницькій або професійній діяльності певного вигляду, не встановлено інше;

2) наявність правил і стандартів підприємницької або професійної діяльності, обов'язкових для виконання всіма членами саморегулюючої організації;

3) забезпечення саморегулюючою організацією додаткової майнової відповідальності кожного її члена перед споживачами вироблених товарів (робіт, послуг) і іншими третіми особами за допомогою встановлення, відносно членів саморегулюючої організації, вимоги страхування і (або) за допомогою формування компенсаційного фонду саморегулюючої організації.

4. Для здійснення діяльності як саморегулюючої організації некомерційною організацією, мають бути створені спеціалізовані органи, що здійснюють контроль за дотриманням членами саморегулюючої організації вимог українського законодавства, правил і стандартів підприємницької або професійної діяльності і розгляд справ про застосуванні до членів саморегулюючої організації заходів відповідальності, передбачених внутрішніми документами саморегулюючої організації.

5. Передбачені пунктами 1 - 3 частини 3 цієї статті, вимоги, що пред'являються до саморегулюючих організацій, і вимоги, що пред'являються до некомерційних організацій для визнання їх саморегулюючими організаціями, є обов'язковими. Іншими законами можуть бути встановлені додаткові вимоги до некомерційних організацій об'єднуючих суб'єктів підприємницької або професійної діяльності певних видів або недержавних пенсійних фондів, для визнання їх саморегулюючими організаціями, а також можуть бути встановлені підвищені вимоги в порівнянні з вказаними в цьому законі вимогами до саморегулюючих організацій.

6. Некомерційна організація набуває статусу саморегулюючої організації з моменту внесення відомостей про некомерційну організацію в державний реєстр саморегулюючих організацій.

7. Некомерційна організація, відомості про яку не внесені до державного реєстру саморегулюючих організацій, не може використовувати в своєму найменуванні слово «саморегулююча», а також похідні слова від слова «саморегулювання».

Стаття 4. Предмет саморегулювання, правила і стандарти саморегулюючих організацій.

1. Предметом саморегулювання є підприємницька або професійна діяльність суб'єктів, об'єднаних в саморегулюючі організації, або діяльність недержавних пенсійних фондів.

2. Саморегулюючі організації розробляють і встановлюють обов'язкові для виконання всіма членами саморегулюючих організацій правила і стандарти підприємницької або професійної діяльності або діяльності недержавних пенсійних фондів (далі - правила і стандарти саморегулюючих організацій).

3. Правила і стандарти саморегулюючих організацій повинні відповідати українським законам і прийнятим відповідно до них нормативно правовим актам України. Правила і стандарти саморегулюючої організації встановлюють додаткові вимоги до діяльності членів саморегулюючої організації, що не перечать українському законодавству і прийнятим відповідно до нього нормативно правовим актам.

4. Саморегулююча організація від свого імені і на користь своїх членів має право звернутися до суду із заявою про визнання нормативно правового акту недійсним, як таким, що не відповідає законам України, обов'язок дотримання якого покладається на членів саморегулюючої організації, у тому числі нормативного правового акту, що містить те, що не допускається українським законом, розширювальне тлумачення його норм в цілому або в його частині. В разі визнання судом не відповідним українському законодавству, у тому числі нормативно правовому акту державного органу виконавчої влади, цей нормативний правовий акт не може бути правовою основою для встановлення правил і стандартів саморегулюючої організації.

5. Правила і стандарти саморегулюючої організації повинні передбачати пред'явлення до її членів вимог, що встановлюють відповідальність членів саморегулюючої організації за результати своєї діяльності, а також інформаційну відкритість, що зачіпає законні інтереси будь-яких осіб діяльності членів саморегулюючої організації.

6. Правила і стандарти саморегулюючої організації повинні відповідати правилам ділової етики, усувати або зменшувати конфлікт інтересів членів саморегулюючої організації, їх працівників і членів колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє.

7. Правила і стандарти саморегулюючої організації повинні встановлювати заборону на здійснення членами саморегулюючої організації діяльності в збиток іншим суб'єктам підприємницької або професійної діяльності або іншим недержавним пенсійним фондам, а також повинні встановлювати вимоги, що перешкоджають недобросовісній конкуренції, здійсненній відносно споживачів товарів (робіт, послуг) і інших осіб дій, що заподіюють моральну шкоду і (або) збиток їх діловій репутації або діловій репутації саморегулюючої організації.

Стаття 5. Членство суб'єктів підприємницької, професійної діяльності або недержавних пенсійних фондів в саморегулюючих організаціях.

1. Членство суб'єктів підприємницької або професійної діяльності або недержавних пенсійних фондів, в саморегулюючих організаціях є добровільним.

2. Українськими законами в цілях захисту основ Конституції України, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів громадян, забезпечення оборони країни і безпеки держави можуть бути передбачені випадки обов'язкового членства суб'єктів підприємницької або професійної діяльності в саморегулюючих організаціях для здійснення окремих видів підприємницької або професійної діяльності.

3. Суб'єкт, що здійснює різні види підприємницької або професійної діяльності, може бути членом декількох саморегулюючих організацій, якщо такі саморегулюючі організації об'єднують суб'єктів підприємницької або професійної діяльності відповідних видів.

Стаття 6. Основні функції, права і обов'язки саморегулюючої організації.

1. Саморегулююча організація здійснює наступні основні функції:

1) розробляє і встановлює вимоги до членства суб'єктів підприємницької або професійної діяльності або діяльності недержавних пенсійних фондів в саморегулюючій організації, у тому числі вимоги до вступу до саморегулюючої організації;

2) притягує до відповідальності членів саморегулюючої організації за порушення вимог законодавства України, статуту саморегулюючої організації, правил і стандартів саморегулюючої організації;

3) утворює третейські суди для вирішення суперечок, що виникають між членами саморегулюючої організації, а також між ними і споживачами вироблених членами саморегулюючої організації товарів (робіт, послуг), іншими особами відповідно до законодавства про третейські суди;

4) здійснює аналіз діяльності своїх членів на підставі інформації, що представляється ними в саморегулюючу організацію у формі звітів, в порядку, встановленому статутом саморегулюючої організації або іншим документом, затвердженими рішенням загальних зборів членів саморегулюючої організації;

5) представляє інтереси членів саморегулюючої організації в їх стосунках з органами державної влади, органом банківського регулювання і банківського нагляду, органах місцевого самоврядування;

6) організовує професійне навчання, атестацію працівників членів саморегулюючої організації або сертифікацію вироблених членами саморегулюючої організації товарів (робіт, послуг);

7) забезпечує інформаційну відкритість діяльності своїх членів, опубліковує цю інформацію в порядку, встановленому цим законом і внутрішніми документами саморегулюючої організації.

2. Саморегулююча організація, окрім встановлених частиною 1 цієї статті основних функцій, має право здійснювати також інші передбачені статутом саморегулюючої організації і що не перечать законодавству України функції.

3. Відповідно до встановлених цією статтею основними функціями в процесі здійснення своєї діяльності саморегулююча організація має право:

1) здійснювати контроль за підприємницькою або професійною діяльністю своїх членів або діяльністю недержавних пенсійних фондів, в частині дотримання ними вимог українського законодавства, правил і стандартів саморегулюючої організації;

2) від свого імені оспорювати, у встановленому законодавством України порядку, будь-які акти, рішення і (або) дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевої самоврядності, що порушують права і законні інтереси саморегулюючої організації, її члена або членів що створюють загрозу такого порушення;

3) брати участь в обговоренні проектів законів і інших нормативних правових актів України, державних програм по питаннях, пов'язаних з предметом саморегулювання, а також направляти в органи державної влади висновки про результати, проведених нею незалежних експертиз проектів нормативних правових актів;

4) вносити на розгляд органів державної влади і органів місцевого самоврядування пропозиції по питаннях формування і реалізації відповідної державної політики і здійснюваною органами місцевого самоврядування політики відносно предмету саморегулювання;

5) запрошувати в органах державної влади і органах місцевої самоврядності інформацію і отримувати таку інформацію у п'ятнадцяти денний строк.

4. Саморегулююча організація, окрім визначених частиною 3 цієї статті прав, має інші права, передбачені цим законом і іншими законами з врахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів підприємницької або професійної діяльності різних видів або для недержавних пенсійних фондів.

5. Саморегулююча організація, її органи управління, спеціалізовані органи і працівники зобов'язані дотримувати вимоги цього закону, інших законів, статуту саморегулюючої організації, правила і стандарти саморегулюючої організації.

6. Саморегулююча організація не має права здійснювати діяльність і здійснювати дії, що спричиняють за собою виникнення конфлікту інтересів саморегулюючої організації і інтересів її членів або виникнення загрози такого конфлікту.

Стаття 7. Розкриття саморегулюючою організацією інформації і захист саморегулюючою організацією інформації від її неправомірного використання.

1. Саморегулююча організація зобов'язана розкривати за допомогою публікації в засобах масової інформації і (або) вистави в електронно-цифровій формі в інформаційній системі, доступній будь-якому користувачеві, інформацію:

1) про склад своїх членів;

2) про умови, про способи і порядок забезпечення відповідальності членів саморегулюючої організації перед споживачами вироблених ними товарів (робіт, послуг);

3) про членів, що припинили своє членство в саморегулюючій організації, і про підстави припинення їх членства, а також про суб'єктів підприємницької або професійної діяльності, що вступили в саморегулюючою організацію;

4) про умови членства в саморегулюючій організації;

5) про вміст правив і стандартів саморегулюючої організації;

6) про структуру і компетенцію органів управління і спеціалізованих органів саморегулюючої організації;

7) про прийнятих у зв'язку із здійснюваними саморегулюючою організацією функціями вирішеннях органів управління саморегулюючої організації;

8) про випадки залучення членів саморегулюючої організації до відповідальності за порушення вимог законодавства України в частині здійснення підприємницької або професійної діяльності, правил і стандартів саморегулюючої організації;

9) про будь-які позови і заяви, подані саморегулюючою організацією до судів;

10) про склад і вартість майна компенсаційного фонду саморегулюючої організації (в разі формування такого фонду);

11) про атестати, видані членам саморегулюючої організації або їх працівникам за результатами навчання;

12) про хід і результати експертизи нормативного правового акту, в проведенні якої саморегулююча організація брала участь;

13) про результати проведених перевірок діяльності членів саморегулюючої організації;

14) іншу передбачену законами України і статутом саморегулюючої організації інформацію.

2. Саморегулююча організація представляє інформацію в органи виконавчої влади в порядку, встановленому законодавством України.

3. Саморегулююча організація окрім встановленою частиною 1 цієї статті інформації має право розкривати іншу інформацію про свою діяльність і діяльність своїх членів, якщо таке розкриття не спричиняє за собою виникнення конфлікту інтересів саморегулюючої організації і інтересів її членів і визначається саморегулюючою організацією як обґрунтована міра підвищення якості саморегулювання і інформаційної відкритості діяльності саморегулюючої організації і її членів.

4. Саморегулююча організація відповідно до положень частини 1 цієї статті самостійно встановлює способи розкриття інформації з урахуванням того, що розкривання інформація має бути доступним найбільшому числу споживачів вироблених членами саморегулюючої організації товарів (робіт, послуг), а також акціонерам, інвесторам і кредиторам членів саморегулюючої організації.

5. Законодавством України можуть бути передбачені додаткові вимоги до розкритої саморегулюючими організаціями інформації.

6. Статутом саморегулюючої організації або спеціально встановленими для цієї мети і обов'язковими для дотримання всіма працівниками саморегулюючої організації вимогами повинні бути передбачені способи здобуття, використання, обробки, зберігання і захисту інформації, неправомірне використання якої працівниками саморегулюючої організації може заподіяти моральну шкоду і (або) майновий збиток членам саморегулюючої організації або створити передумови для спричинення такої шкоди і (або) збитку.

7. Саморегулююча організація несе перед своїми членами відповідальність за дії працівників саморегулюючої організації, пов'язані з неправомірним використанням інформації, що стала їм відомою через службове положення.

8. Члени саморегулюючої організації зобов'язані розкривати інформацію про свою діяльність, що підлягає розкриттю відповідно до законодавства України і встановленими саморегулюючою організацією вимогами.

Стаття 8. Контроль саморегулюючої організації за діяльністю своїх членів.

1. Саморегулююча організація здійснює контроль за дотриманням своїми членами при здійсненні підприємницької або професійної діяльності або діяльності недержавних пенсійних фондів вимог правив і стандартів саморегулюючої організації. У сфері підприємницької і професійної діяльності, в якій не визначений уповноважений державний орган, що здійснює контроль (нагляд) за відповідними видами підприємницької і професійної діяльності, саморегулююча організація може здійснювати контроль за дотриманням своїми членами законодавства України, регулюючої вказані види діяльності.

2. Саморегулююча організація самостійно визначає форми контролю, терміни, періодичність проведення перевірок діяльності своїх членів.

3. Планові перевірки діяльності члена саморегулюючої організації не можуть проводитися більше одного разу в у рік, і терміни проведення таких перевірок повинні визначатися статутом саморегулюючої організації, якщо інше не встановлене законодавством України.

4. Підставою для проведення позапланової перевірки діяльності члена саморегулюючої організації може бути лише представлена в саморегулюючою організацію скарга на дії (бездіяльність) члена саморегулюючої організації, що порушують вимоги законодавства України, правила і стандарти саморегулюючої організації.

5. У випадку виявлення порушень діяльності члена саморегулюючої організації саморегулююча організація за підсумками перевірки має право:

1) приймати рішення, що зобов'язали члена саморегулюючої організації усунути виявлені за підсумками перевірки порушення, встановлювати терміни усунення таких порушень;

2) виносити догану членові саморегулюючої організації;

3) приймати рішення про виключення члена з саморегулюючої організації;

4) звертатися у випадках, встановлених законодавством України про адміністративні правопорушення, в уповноважений державний орган по контролю (нагляду) за діяльністю членів саморегулюючої організації з клопотанням про подання до суду заяв про дискваліфікацію своїх членів, що є індивідуальними підприємцями;

5) приймати інші рішення, що не перечать законодавству України.

6. Саморегулююча організація несе перед своїми членами в порядку, встановленому законодавством України і статутом саморегулюючої організації, відповідальність за неправомірні дії працівників саморегулюючої організації при здійсненні ними контролю за діяльністю членів саморегулюючої організації.

Стаття 9. Оскарження дій (бездіяльності) саморегулюючої організації, вирішень її органів управління.

1. Будь-який член саморегулюючої організації в разі порушення його прав і законних інтересів діями (бездіяльністю) саморегулюючої організації, її працівників і (або) вирішеннями її органів управління має право оспорювати такі дії (бездіяльність) і (або) рішення в судовому порядку, а також вимагати відповідно до законодавства України відшкодування саморегулюючою організацією заподіяної йому шкоди.

Стаття 10. Джерела формування майна саморегулюючих організацій.

1. Джерелами формування майна саморегулюючої організації є:

1) регулярні і одноразові внески від членів саморегулюючої організації (вступні, членські і цільові внески);

2) добровільні майнові внески і пожертвування;

3) виручка від реалізації послуг за поданням інформації, розкриття якої може здійснюватися на платній основі;

4) виручка від реалізації освітніх послуг, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, комерційними або професійними інтересами членів саморегулюючої організації;

5) виручка від реалізації інформаційних матеріалів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, комерційними або професійними інтересами членів саморегулюючої організації;

6) доходи, отримані від розміщення грошових коштів на банківських депозитах;

7) інші передбачені законом джерела.

2. Порядок регулярних і одноразових внесків від членів саморегулюючої організації визначається внутрішніми документами саморегулюючої організації.

Стаття 11. Способи забезпечення відповідальності членів саморегулюючої організації перед споживачами вироблених ними товарів (робіт, послуг) і іншими третіми особами.

1. Саморегулююча організація має право застосовувати наступні способи забезпечення відповідальності членів саморегулюючої організації перед споживачами вироблених ними товарів (робіт, послуг) і іншими третіми особами:

1) створення системи особистого і (або) колективного страхування;

2) формування компенсаційного фонду.

2. Компенсаційний фонд спочатку формується виключно в грошовій формі за рахунок внесків членів саморегулюючої організації в розмірі не менше однієї мінімальної заробітної плати для кожного члена.

3. В разі вживання як спосіб забезпечення відповідальності членів саморегулюючої організації перед споживачами вироблених ними товарів (робіт, послуг) і іншими третіми особами системи особистого і (або) колективного страхування мінімальна сума страхового покриття за договором страхування кожного члена не може бути менш ніж три мінімальні заробітні плати в рік.

4. Додаткові вимоги до мінімального розміру компенсаційного фонду саморегулюючої організації і мінімальної суми страхового покриття за договором страхування відповідальності членів саморегулюючої організації можуть бути встановлені іншими законами України.

5. Розміщення засобів компенсаційного фонду в цілях їх збереження і приросту і інвестування засобів компенсаційного фонду здійснюються через компанії, що управляють.

6. Контроль за дотриманням компаніями, що управляють, обмежень розміщення і інвестування засобів компенсаційного фонду, правил розміщення таких засобів і вимог до інвестування, а також інвестування засобів компенсаційного фонду, які встановлені цим законом і прийнятою саморегулюючою організацією інвестиційною декларацією, здійснюється спеціалізованим депозитарієм на підставі договору про надання послуг спеціалізованого депозитарію.

7. Дохід, отриманий від розміщення засобів компенсаційного фонду, прямує на поповнення компенсаційного фонду і покриття витрат, пов'язаних із забезпеченням належних умов інвестування засобів компенсаційного фонду.

8. Саморегулююча організація має право укладати договори з компаніями, що управляють, і спеціалізованим депозитарієм, які відібрані за результатами конкурсу, проведеного в порядку, встановленому внутрішніми документами саморегулюючої організації.

9. В об'єкти нерухомості може бути інвестовано не більше десяти відсотків засобів компенсаційного фонду.

10. В державні коштовні папери України може бути інвестоване не менше десяти відсотків засобів компенсаційного фонду.

11. Додаткові вимоги до складу і структури засобів компенсаційного фонду визначаються інвестиційною декларацією, прийнятою саморегулюючою організацією.

12. Підстави і порядок здійснення виплат з компенсаційного фонду встановлюються загальними зборами членів саморегулюючої організації.

13. Не допускається здійснення виплат з компенсаційного фонду, за винятком виплат (у тому числі не допускається повернення внесків членів саморегулюючої організації), в цілях забезпечення відповідальності членів саморегулюючої організації перед споживачами вироблених ними товарів (робіт, послуг) і іншими третіми особами.

14. Стягнення по зобов'язаннях саморегулюючої організації, у тому числі зобов'язанні про відшкодування заподіяного членові саморегулюючої організації шкоди, не може бути накладено на майно компенсаційного фонду саморегулюючої організації

Стаття 12. Обмеження прав саморегулюючої організації і її працівників

1. Саморегулююча організація не має права здійснювати підприємницьку діяльність.

2. Саморегулююча організація не має права фундирувати господарські товариства, що здійснюють підприємницьку діяльність, що є предметом саморегулювання для цієї саморегулюючої організації, і ставати учасником таких господарських товариств.

3. Саморегулююча організація не має права здійснювати наступні дії і здійснювати наступні операції, якщо інше не передбачене іншими законами України:

1) надавати майно, що належить їй, в заставу в забезпечення виконання зобов'язань своїх членів і (або) інших осіб;

2) видавати поручительства іншим особам, за винятком своїх працівників;

3) набувати акцій, облігацій і інших коштовних паперів;

4) надавати позики іншим особам, за винятком своїх працівників;

5) отримувати позики від своїх членів;

6) забезпечувати виконання своїх зобов'язань заставою майна своїх членів, виданими ними гарантіями і поручительствами;

7) укладати зі своїми членами будь-які договори майнового страхування або особистого страхування своїх працівників;

8) виступати посередником (комісіонером, агентом) по збуту вироблених товарів (робіт, послуг);

9) надавати майно, що належить саморегулюючій організації, в оренду;

10) орендувати майно своїх членів.

4. Особа, що здійснює функції одноосібного виконавського органу саморегулюючої організації, не має право:

1) набувати коштовних паперів, емітентами яких або боржниками по яких є члени саморегулюючої організації, їх дочірні і залежні структури;

2) укладати з членами саморегулюючої організації, їх дочірніми і залежними структурами будь-які договори майнового страхування, кредитні договори, угоди про поручительство;

3) здійснювати як індивідуальний підприємець підприємницьку діяльність, що є предметом саморегулювання для цієї саморегулюючої організації;

4) фундирувати господарські товариства, ставати учасником господарських товариств, що здійснюють підприємницьку діяльність, що є предметом саморегулювання для цієї саморегулюючої організації.

5. Особа, що здійснює функції одноосібного виконавчого органу саморегулюючої організації, не має права бути членом органів правління членів саморегулюючої організації, їх дочірніх і залежних структур, бути працівником, в штаті вказаних організацій.

6. Статутом саморегулюючої організації або іншими встановленими нею вимогами може бути передбачене покладання на саморегулюючу організацію або її працівників додаткових обмежень, направлених на усунення обставин, що спричиняють за собою виникнення конфлікту інтересів саморегулюючої організації, її працівників і членів, загрозу неправомірного використання працівниками саморегулюючої організації відомою, що стала, їм в силу службового положення інформації про діяльність членів саморегулюючої організації.

Стаття 13. Органи управління саморегулюючої організації

1. Органами управління саморегулюючої організації є:

1) загальні збори членів саморегулюючої організації;

2) колегіальний орган управління, що постійно діє;

3) виконавчий орган.

2. В саморегулюючої організації функції колегіального органу управління, що постійно діє, можуть здійснюватися загальними зборами членів саморегулюючої організації.

Стаття 14. Загальні збори членів саморегулюючої організації

1. Загальне збори членів саморегулюючої організації є найвищим органом управління саморегулюючої організації, повноважним розглядати віднесені до його компетенції цим законом питання діяльності саморегулюючої організації.

2. Загальні збори членів саморегулюючої організації скликаються з періодичністю і в порядку, які встановлені статутом саморегулюючої організації.

3. До виняткової компетенції загальних зборів членів саморегулюючої організації відносяться наступні питання:

1) затвердження статуту саморегулюючої організації, внесення до нього змін;

2) обрання колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє, дострокове припинення повноважень вказаного органу або окремих його членів;

3) призначення на посаду особи, що здійснює функції одноосібного виконавчого органу саморегулюючої організації, дострокове звільнення такої особи від посади, формування колегіального органу, що постійно діє колегіального органу управління саморегулюючої організації, визначення його кількісного складу, дострокове припинення повноважень вказаного органу або дострокове припинення повноважень окремих його членів;

4) затвердження порядку розгляду справ про порушення членами саморегулюючої організації вимог законодавства України, правил і стандартів саморегулюючої організації;

5) визначення пріоритетних напрямів діяльності саморегулюючої організації, принципів формування і використання її майна;

6) затвердження звіту колегіального органу управління і виконавського органу саморегулюючої організації, що постійно діє;

7) затвердження фінансового плану саморегулюючої організації і внесення до нього змін;

8) ухвалення рішення про добровільне виключення відомостей про саморегулюючою організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій;

9) ухвалення рішення про реорганізацію або ліквідацію некомерційної організації, призначення ліквідатора або ліквідаційної комісії;

10) розгляд скарги члена саморегулюючої організації на необґрунтованість прийнятого колегіальним органом управління саморегулюючої організації, що постійно діє, на підставі представлення її дисциплінарного органу вирішення про виключення цього члена з саморегулюючої організації у випадку, якщо в обґрунтуванні вирішення колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє, вказується на невідповідність члена, що виключається вимогам статуту саморегулюючої організації, правилам і стандартам саморегулюючої організації, і ухвалення рішення за такою скаргою.

4. В разі здійснення загальними зборами членів саморегулюючої організації функцій її колегіального органу управління, що постійно діє, загальні збори членів саморегулюючої організації проводяться не рідше за один раз протягом трьох місяців.

Стаття 15. Колегіальний орган управління саморегулюючої організації, що постійно діє,

1. Постійно колегіальний орган управління саморегулюючої організації, що діє, формується з числа фізичних осіб - членів саморегулюючої організації і (або) представників юридичних осіб - членів саморегулюючої організації, а також незалежних членів.

2. Для цілей цього закону незалежними членами вважаються особи, які не зв'язані трудовими стосунками з саморегулюючої організацією, її членами. Незалежні члени повинні складати не менше однієї третини членів колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє.

3. Кожен член колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє, при голосуванні має один голос.

4. У періоди між загальними зборами членів саморегулюючої організації колегіальний орган управління саморегулюючої організації, що постійно діє, є її найвищим органом управління.

5. Саморегулююча організація самостійно визначає кількісний склад колегіального органу управління, що постійно діє, порядок і умови його формування, діяльності, прийняття ним рішень, якщо інше не встановлене іншими законами України.

6. До компетенції колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє колегіального органу управління саморегулюючої організації відносяться наступні питання:

1) твердження правив і стандартів саморегулюючої організації, внесення в них змін;

2) створення спеціалізованих органів саморегулюючої організації і затвердження правил здійснення ними діяльності;

3) ухвалення рішення про проведення аудиторських перевірок діяльності саморегулюючої організації, перевірок діяльності виконавського органу саморегулюючої організації, визначення аудитора для проведення таких перевірок, висновок з ним договору;

4) представлення загальним зборам членів саморегулюючої організації кандидата або кандидатів для призначення на посаду одноосібного виконавчього органу саморегулюючої організації або члена колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє;

5) затвердження переліку осіб, кандидатури яких можуть пропонуватися як третейські судді для їх вибору учасниками суперечок, що розглядаються по їх заявах у третейському суді, утвореному саморегулюючою організацією;

6) ухвалення рішення про вступ до саморегулюючої організації або про виключення з неї по підставах, передбаченим статутом саморегулюючої організації.

Стаття 16. Одноосібний виконавчий орган саморегулюючої організації

До компетенції одноосібного виконавського органу саморегулюючої організації відносяться будь-які питання господарською і іншій діяльності саморегулюючої організації, що не відносяться до компетенції загального збори членів саморегулюючої організації і її колегіального органу управління, що постійно діє.

Стаття 17. Спеціалізовані органи саморегулюючої організації

1. До спеціалізованих органів саморегулюючої організації, які в обов'язковому порядку створюються колегіальним органом управління саморегулюючої організації, що постійно діє, відносяться:

1) орган контролю за дотриманням членами саморегулюючої організації вимог законодавства України, правив і стандартів саморегулюючої організації;

2) орган по розгляду справ про застосування до членів саморегулюючої організації встановлених саморегулюючою організацією заходів відповідальності (далі - орган по розгляду справ про застосування до членів саморегулюючої організації заходів відповідальності).

2. Окрім вказаних в частині 1 цієї статті спеціалізованих органів саморегулюючої організації вирішеннями колегіального органу управління саморегулюючої організації, що постійно діє, може бути передбачене створення на тимчасовій або постійній основі інших спеціалізованих органів.

3. Кожен створений колегіальним органом управління, що постійно діє, спеціалізований орган діє на підставі відповідного положення, затвердженого колегіальним органом управління саморегулюючої організації, що постійно діє.

4. Спеціалізовані органи саморегулюючої організації мають бути відособлені від виконавського органу саморегулюючої організації і інших її органів і здійснюють свої функції самостійно.

5. На підставі результатів проведених саморегулюючою організацією перевірок діяльності її членів орган по розгляду справ про застосування до членів саморегулюючої організації заходів відповідальності розглядає скарги на дії членів саморегулюючої організації, а також поділа про порушення членами саморегулюючої організації при здійсненні своєї діяльності правив і стандартів саморегулюючої організації, правил ділової етики.

6. Орган по розгляду справ про застосування до членів саморегулюючої організації заходів відповідальності направляє в колегіальний орган, що постійно діє, управління саморегулюючої організації уявлення про ухвалення рішень про виключення членів з саморегулюючої організації.

7. Порядок розгляду справ про застосування до членів саморегулюючої організації заходів відповідальності розробляється і встановлюється колегіальним органом управління саморегулюючої організації, що постійно діє.

Стаття. 18. Ведення державних реєстрів саморегулюючих організацій

1. Ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, здійснюється органом державної реєстрації у випадку, якщо не визначений уповноважений державний орган, що здійснює державний контроль (нагляд) за діяльністю членів саморегулюючої організації.

2. У випадку, якщо визначений уповноважений державний орган, що здійснює державний контроль (нагляд) за діяльністю членів саморегулюючої організації, ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, здійснюється цим уповноваженим державним органом.

3. Кабінетом Міністрів України встановлюється порядок ведення державних реєстрів саморегулюючих організацій.

4. Державні реєстри саморегулюючих організацій ведуться на паперових і електронних носіях. При невідповідності між записами на паперових носіях і електронних носіях пріоритет мають запису на паперових носіях.

5. Ведення державних реєстрів саморегулюючих організацій на електронних носіях здійснюється відповідно до єдиних організаційних, методологічними і програмно-технічними принципами, що забезпечують сумісність і взаємодію цього реєстру з іншими державними інформаційними системами і мережами.

6. Відомості, що містяться в державних реєстрах саморегулюючих організацій, є відкритими і загальнодоступними.

7. Розмір плати за внесення відомостей до державного реєстру саморегулюючих організацій і надання відомостей, що містяться в цьому реєстрі, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

8. Відомості про некомерційну організацію, відповідно встановленим в статті 3 цим законом вимог, вносяться до державного реєстру саморегулюючих організацій протягом семи днів з дня вистави в орган, що здійснює ведення реєстру, заяви некомерційній організації і наступних документів:

1) копія свідоцтва про державну реєстрацію некомерційної організації;

2) копія статуту некомерційної організації;

3) завірені некомерційною організацією копії документів, підтверджуючих внесення запису про реєстрацію члена саморегулюючої організації як юридична особа в єдиний державний реєстр юридичних осіб, 4) завірені некомерційною організацією копії свідоцтв про державну реєстрацію її членів як індивідуальні підприємці;

5) перелік членів некомерційної організації з вказівкою вигляду здійснюваною ними підприємницькій або професійній діяльності, що є предметом саморегулювання для саморегулюючої організації;

6) документи, підтверджуючі наявність в некомерційної організації передбачених цим законом одного способу або всіх способів забезпечення відповідальності членів некомерційної організації перед споживачами вироблених товарів (робіт, послуг) і іншими третіми особами;

7) копії документів, підтверджуючих створення некомерційною організацією спеціалізованих органів, наявність яких відповідно до частини 4 статті 3 цього закону обов'язковим, копії положень про такі органи і копію документів про склад осіб, що беруть участь в їх роботі;

8) копії передбачених пунктом 2 частини 3 статті 3 цього закону правил і стандартів саморегулюючої організації.

9) інших документів, передбачені іншими законами і прийнятими відповідно до них іншими нормативними правовими актами України.

9. Орган, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, протягом семи днів з дня вистави вказаних в частині 6 цієї статті документів розглядає відомості про некомерційну організацію і вносить їх до державного реєстру саморегулюючих організацій або приймає рішення про відмову у внесенні відомостей про некомерційну організацію в державний реєстр саморегулюючих організацій.

10. Підставою для ухвалення рішення про відмову у внесенні відомостей про некомерційну організацію в державний реєстр саморегулюючих організацій є представлення некомерційною організацією документів, не відповідних вказаним в частині 6 цієї статті переліку, а також вимогам до документів, встановлених законами і прийнятими у відповідності з ними нормативними правовими актами України.

11. Рішення про відмову у внесенні відомостей про некомерційну організацію в державний реєстр саморегулюючих організацій може бути оскаржено в судовому порядку.

12. Законами України можуть встановлюватися особливості внесення в державний реєстр саморегулюючих організацій відомостей про некомерційні організації, об'єднуючі суб'єктів підприємницької або професійної діяльності певних видів, а також особливості що пред'являються при цьому некомерційним організаціям вимог до складу і вмісту що представляються в орган, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, документів.

Стаття 19. Виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій

1. Підставою для виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій органом, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, є:

1) заява саморегулюючої організації про виключення відомостей про неї з державного реєстру саморегулюючих організацій;

2) ліквідація або реорганізація некомерційної організації;

3) вирішення суду, що вступило в законну силу, про виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій на підставі її невідповідності вимогам цього закону або інших законам України.

4) вирішення уповноваженого державного органу, що здійснює державний контроль (нагляд) за діяльністю членів саморегулюючих організацій, про виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій на підставі невідповідності саморегулюючої організації або її діяльності вимогам цього закону, інших законів України, якщо іншими законами не передбачено виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій за рішенням суду.

2. Виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій по інших підставах окрім вказаних в частині 1 цієї статті не допускається.

3. Некомерційна організація вважається виключеною з державного реєстру саморегулюючих організацій і такою, що припинила діяльність як саморегулюючою організацію з дня уявлення заяви про виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій в орган, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, або з дати вступу до законної сили рішення суду про виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій, або з дати ліквідації або реорганізації некомерційної організації.

4. Саморегулююча організація, не відповідна вимогам статті 3 цього закони, має право подати заяву про таку невідповідність в уповноважений державний орган, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій. Це заява у письмовій формі представляється в уповноважений державний орган, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, з вказівкою дати виникнення підстави для виключення відомостей про некомерційну організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій, але не більше одного разу протягом року в разі невідповідності статусу саморегулюючої організації одній з вимог статті 3 цього закони. Протягом двох місяців з моменту здобуття цього заяви зведення про некомерційну організацію не можуть бути виключені з державного реєстру саморегулюючих організацій по підставі, вказаній в цій заяві. У випадку, якщо після закінчення зазначеного терміну саморегулююча організація не представить в уповноважений державний орган, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, доказ приведення свого статусу або діяльності у відповідність з вимогами, вказаними в статті 3 цього закону, відомості про некомерційну організацію підлягають виключенню з державного реєстру саморегулюючих організацій.

Стаття 20. Взаємодія саморегулюючих організацій з уповноваженими державними органами, органами місцевого самоврядування.

1. Для цілей цього закону уповноваженими державними органами визнаються орган виконавчої влади, орган банківського регулювання і банківського нагляду, до повноважень яких національним законом віднесено здійснення державного регулювання і (або) контролю (нагляду) за діяльністю членів саморегулюючої організації.

2. Уповноважений державний орган направляє в саморегулюючою організацію інформацію про результати проведених в порядку і у випадках, які передбачені законодавством України, перевірок підприємницької або професійної діяльності членів саморегулюючих організацій, за винятком інформації про результати перевірок, при проведенні яких акт не складається.

3. Уповноважений державний орган залучає саморегулюючі організації до участі в обговоренні проектів законів і інших нормативних правових актів України, державних програм по питаннях, пов'язаних з предметом саморегулювання.

4. Саморегулююча організація зобов'язана направляти в уповноважений державний орган по питаннях ведення:

1) правила і стандарти саморегулюючої організації відповідно до предмету саморегулювання, а також зміни, внесені до них протягом семи днів після їх прийняття колегіальним органом, що постійно діє, управління саморегулюючої організації;

2) відомості про запланованих і проведених саморегулюючою організацією перевірках діяльності членів саморегулюючої організації і про результати цих перевірок.

5. Уповноважені державні органи не мають права:

1) вимагати від саморегулюючої організації і її членів інформацію, представлення якої не передбачено законами України;

2) приймати рішення, що зобов'язали саморегулюючою організацію здійснювати дії, що порушують закони і прийняті в відповідності з ними нормативними правовими актами, або утримуватися від здійснення дій, що є обов'язковими відповідно до правил і стандартів саморегулюючої організації;

3) вимагати зміни або відміни рішень, прийнятих органами управління саморегулюючої організації відповідно до їх компетенції, а також вимагати прийняття вказаними органами рішень відносно члена або членів саморегулюючої організації або саморегулюючої організації.

6. Орган державної реєстрації мають право звернутися до суду з вимогою про виключення відомостей про саморегулюючою організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій в разі невідповідності саморегулюючої організації або її діяльності вимогам цього закону, інших національних законів.

7. В разі ухвалення рішення про виключення відомостей про саморегулюючою організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій, відповідно некомерційна організація не має права повторно поводитися із заявою про внесення відомостей про неї до державного реєстру саморегулюючих організацій протягом одного року з дня ухвалення рішення про виключення відомостей про саморегулюючою організацію з державного реєстру саморегулюючих організацій.

Стаття 21. Нагляд за діяльністю саморегулюючих організацій.

Нагляд за діяльністю саморегулюючих організацій здійснюється в порядку, встановленому іншими законами.

Стаття 22. Асоціації (союзи) саморегулюючих організацій

1. Саморегулюючі організації мають право утворювати асоціації (союзи) відповідно до законодавства України про некомерційні організації.

2. Асоціації (союзи) саморегулюючих організацій можуть утворюватися ними по територіальному, галузевому, міжгалузевому або іншим ознакам.

3. Рішення про членство саморегулюючої організації в асоціації (союзі) саморегулюючих організацій приймається загальними зборами членів саморегулюючої організації в порядку, встановленому її статутом.

4. Асоціації (союзу) саморегулюючих організацій її членами можуть бути передані функції по вживанню єдиних правил і стандартів саморегулюючих організацій, вимог до членства суб'єктів підприємницької або професійної діяльності в саморегулюючих організаціях - членах асоціації (союзу), функції по вирішенню суперечок в третейському суді, професійному вченню і атестації працівників членів саморегулюючих організацій, сертифікації вироблених ними товарів (робіт, послуг), а також по розкриттю інформації.

5. Передбачені статтями 11 і 12 цього закону обмеження повністю поширюються на асоціацію (союз) саморегулюючих організацій, її посадових осіб і інших працівників як у відношенні що беруть участь в діяльності асоціації (союзу) саморегулюючих організацій, так і відносно членів таких саморегулюючих організацій.

6. Статутом асоціації (союзу) саморегулюючих організацій може бути передбачена додаткова відповідальність асоціації (союзу) перед споживачами товарів (робіт, послуг), вироблених членами саморегулюючих організацій - членів асоціації (союзу) саморегулюючих організацій, за рахунок засобів компенсаційного фонду, що формується такими саморегулюючими організаціями.

Стаття 23. Перехідні положення

1. Некомерційні організації, що здійснюють на день набирання чинності цього закону відповідно до законодавства України діяльність як саморегулюючих організації або що використовують по інших підставах в своїх найменуваннях слова «саморегулююча організація», «саморегулювання» і похідні слова від слова «саморегулювання», протягом року з дня набирання чинності цього закону зобов'язані привести свою діяльність у відповідність із цим законом з врахуванням особливостей, встановлених іншими законами, і представити в уповноважений державний орган, що здійснює ведення державного реєстру саморегулюючих організацій, заяви про внесення до нього відповідних відомостей.

2. Відомості про саморегулюючі організації, які здійснюють свою діяльність відповідно до інших законів і відомості про яких внесені до передбачених цими законами державний реєстр саморегулюючих організацій до дня набирання чинності цього закону, вважаються внесеними до вказаного в статті 18 цього закону державного реєстр саморегулюючих організацій з дня набирання чинності цього закону.

3. Некомерційні організації, відомості про яких після закінчення вказаного в частині 1 цієї статті терміну не внесені до державного реєстру саморегулюючих організацій, в цілях цього закону не підлягають визначенню як саморегулюючі організації і не мають права використовувати в своїх засновницьких і інших документах, а також при здійсненні своєї діяльності слова «саморегулююча», «саморегулювання» і похідні слова від слова «саморегулювання».

Стаття 24. Прикінцеві положення.

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію через шість місяців з дня його офіційного опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у 3 місячний строк з моменту набрання чинності цим Законом:

• підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
• відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
• привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
• забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Голова Верховної Ради України

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про саморегулюючі організації»

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону.

Проект закону «Про саморегулюючі організації», направлений на реалізацію єдиної державної політики по захисту інтересів суб'єктів підприємницької діяльності і зниженню міри тиску держави на вільні ринкові підприємницькі і професійні стосунки і створенню ефективної системи взаємодії держави і бізнесу. Шляхом розвитку «самосвідомості» підприємницьких організацій, держава витіснятиметься з сфери регулювання тих комерційних стосунків, присутність в яких державного елементу представляється зайвою і невиправданою з точки зору основних функцій державного регулювання.

Термін «саморегулювання» в буквальному розумінні означає добровільне накладення на себе яких-небудь обмежень. У застосуванні до економічної діяльності це поняття розвивається і розуміється як регулювання діяльності у визначеному секторі ринку без втручання держави. Держава встановлює загальні рамки діяльності суб'єктів певного сектора ринку, направлені на захист інтересів суспільства. Норми саморегулювання розвивають і доповнюють норми державного регулювання.

Світовій практиці відомі випадки, коли системи саморегулювання складалися раніше, ніж втручалася держава, і в цьому випадку держава відмовлялася від втручання в цю сферу, оскільки саморегулювання доводило свою велику ефективність. Саме такий чином складалася система саморегулювання бізнесу США. Частенько в США законодавство, регулююче окремі види підприємницької діяльності, так і не приймається, оскільки система саморегулювання сповна справляється із завданнями забезпечення сумлінності конкуренції і захисту споживачів на ринку.

У розвинених країнах процес концентрації підприємців в некомерційні організації з метою саморегулювання ринків і професійної діяльності, здійснювався природним, еволюційним шляхом протягом багатьох десятиліть, при відсутності спеціального законодавства для регулювання цього процесу. В умовах країн СНД, навпаки, представляється виключно важливим, спочатку задати правові рамки об'єднання підприємців в саморегулюючі організації з тим, щоб позначити чіткі критерії саморегулюючих організацій, принципи участі держави в процесі саморегулювання, визначення чітких завдань і повноважень саморегулюючих організацій, міри їх відповідальності. Наявність в державах - учасниках Співдружності Незалежних держав значного числа некомерційних організацій (союзів, асоціацій), вже об'єднуючих підприємців не лише з метою захисту і лобіювання їх інтересів, але і з метою саморегулювання їх діяльності, створює практичну основу для передачі саморегулюючим організаціям функцій держави по регулюванню підприємницькій або професійній діяльності в окремих видах (галузях) підприємницької або професійної діяльності. Законопроект базується на наступних основних принципах:

1. добровільного об'єднання суб'єктів підприємницької діяльності в саморегулюючі організації;

2. послідовній активізації процесів дебюрократизації економіки і підтримки формування в країні цивільно-правових інститутів, націлених на закріплення добросовісної практики ведення господарської діяльності.
Законопроект визначає основи саморегулювання як засоби самоорганізації господарюючих суб'єктів, загальні правові, економічні і фінансові норми регулювання процедур створення і функціонування саморегулюючих організацій, найважливішими з яких є норми, що визначають вміст регулятивних повноважень СРО, межі втручання держави в їх діяльність, державні гарантії її здійснення. Проект закону «Про саморегулюючі організації» передбачає, що шляхом послідовного створення СРО в самих різних областях підприємницької і професійної активності, розвитку «самосвідомості» таких організацій, держава «виходитиме» з сфери регулювання тих комерційних стосунків, присутність в яких державного елементу представляється зайвим і невиправданим з точки зору основних функцій державного регулювання.
Найважливішою функцією СРО, відміченою в законопроекті, визначений захист інтересів підприємців в їх стосунках з державою. При виникненні будь-яких конфліктів і суперечок між федеральним (регіональним) органом виконавчої влади і учасником СРО, протистояти державі від імені даного учасника буде саме така організація, що автоматично переводить весь процес розгляду конфлікту в якісно іншу площину. Індивідуальне протистояння підприємців державі замінюється колективним протистоянням. У законопроекті передбачаються форми контролю саморегулюючих організацій за виконанням її учасниками в процесі здійснення ними своєї підприємницької (професійної) діяльності, вимог національного законодавства і встановлених саморегулюючою організацією правил і стандартів. У законопроекті детально розписані організаційна структура, функції і повноваження органів управління і функціональних спеціалізованих робочих органів саморегулюючої організації.

В разі прийняття проекту закону «Про саморегулюючі організації», він не стане єдиним і вийнятковим актом, що регламентує питання саморегулювання в будь-яких сферах економіки. Виходячи із специфіки різних видів комерційної і професійної діяльності на фінансових і товарних ринках, у сфері послуг, іншими законодавчими актами можуть встановлюватися особливості об'єднання різних груп підприємців в саморегулюючі організації, у тому числі, особливості визначення складу і вмісту обов'язкових ознак організацій для мети визнання їх саморегулюючими.

2. Цілі та завдання прийняття проекту Закону

У законопроекті саморегулювання формулюється, як комплексне явище з особливою системою взаємин господарюючих суб'єктів один з одним і з державою, якій властиві наступні цілі:

- підтримка високих стандартів підприємницької діяльності і ділової етики в галузі;

- створення альтернативних механізмів вирішення суперечок суб'єктів саморегулювання і споживачів, а також суб'єктів саморегулювання і держави;

- зниження об'єму державного регулювання діяльності суб'єктів, саморегулюванням.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту Закону
Законопроект складається з назви та змістовної частини, що містить 24 статті.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
Нормативно-правову базу у даній сфері правового регулювання складають Конституція України, Цивільний кодекс України та інші нормативно проавові акти.

5. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація цього проекту Закону не потребує додаткових фінансових витрат з Державного бюджету України.
6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту Закону

Прийняття цього проекту Закону дозволить:

- реалізовувати єдину державну економічну політику по захисту інтересів суб'єктів підприємництва;

- ослабити адміністративний тиск на ринкові процеси, та ефективніше і дешевше їх регулювати;

- посилити відповідальність підприємців перед споживачами за якість вироблюваних товарів (робіт, послуг);

- знизити бюджетні витрати, пов'язанні з державним регулюванням і контролем діяльності учасників саморегулюючих організацій;

Народні депутати України: Кінах А.К., Чечетов М.В., Янукович В.В., Гуреєв В.М., Комар М.С.

 ________________________________________________________________________________

 

Проект
вноситься народними депутатами України
Мойсиком В.Р.
Ляпіною К.М.
Карпуком В.Г.
Шевченком А.В.

З А К О Н  У К Р А Ї Н И

 

Про фахові саморегулівні і самоврядні об'єднання

Цей Закон визначає загальні засади діяльності фахових саморегулівних і самоврядних об'єднань (далі - фахових об'єднань) як одного з найважливіших елементів громадянського суспільства в Україні, а також встановлює засади взаємовідносин фахових громадських об'єднань з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Стаття 1. Визначення основних понять

У цьому Законі поняття вживаються у такому значенні:
Фахове об'єднання - вид громадського об'єднання, що створюється шляхом самоорганізації фізичних та/або юридичних осіб з метою реалізації суспільних інтересів, впровадження засад саморегулювання та/або професійного самоврядування у визначеній професії, сфері діяльності чи галузі відповідно до статуту об'єднання.

Сфера діяльності - область дії фізичних та/або юридичних осіб, що поширюється на певну сукупність галузей і підгалузей, які мають вагоме суспільне значення для забезпечення потреб споживачів.

Галузь - сукупність організацій і підприємств, згрупованих і об'єднаних за певними спільними функціями, дійовими виробничими і невиробничими ознаками: спеціалізацією з випуску однотипної продукції, технології, комплексності задоволення потреб споживачів.

Саморегулювання - наявність в системі управління ознак, що відповідають критеріям фахової відповідності та які дозволяють встановлювати і підтримувати бажаний режим функціонування системи у співпраці з органами державної влади та іншими зацікавленими сторонами.

Критерії фахової відповідності - законодавчо визначений перелік ознак, дотримання яких забезпечує можливість саморегулювання та/або професійного самоврядування визначеної професії, сфери діяльності чи галузі.

Професійне самоврядування - гарантоване державою право і реальна здатність певної професійної групи мати власне самоврядне фахове об'єднання і здійснювати делеговані повноваження в межах визначених законодавством.

Уповноважений координуючий орган для фахових об'єднань - всеукраїнська спілка громадських об'єднань, яка створюється за ініціативою фахових громадських об'єднань, що функціонують у різних професіях, сферах діяльності та галузях.

Реєстр фахових об'єднань - перелік об'єднань фізичних та/або юридичних осіб, які відповідають критеріям фахової відповідності.

Сертифікат фаховості об'єднання - письмовий документ, який видається Уповноваженим координуючим органом для фахових об'єднань і засвідчує, що громадське об'єднання є фаховим і має право на внесення до Реєстру фахових об'єднань.

Стаття 2. Мета і завдання фахових об'єднань

1. Метою фахових об'єднань є збалансування інтересів учасників об'єднання (представників певної професії, виробників товарів, робіт та послуг), споживачів (громадян) і держави для створення ефективного економічного й соціального клімату.

2. Завдання фахових об'єднань:

а) реалізація потреб учасників об'єднання і суспільства у визначеній професії, сфері діяльності чи галузі;

б) забезпечення балансу інтересів: виробник та/або професія - суспільство - держава;

в) фаховий громадський контроль за діяльністю профільних центральних органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування;

г) саморегулювання та/або професійне самоврядування визначеної професії, сфери діяльності чи галузі;

ґ) взаємодія з відповідними профільними міжнародними світовими та європейськими, і закордонними національними організаціями та об'єднаннями.

Стаття 3. Загальні функції фахових об'єднань

1. Загальні функції фахових об'єднань:

а) розробка, затвердження та контроль за дотриманням стандартів діяльності у відповідній професії, профільній сфері діяльності чи галузі, узгоджених з відповідними міжнародними стандартами та умовами України;

б) сертифікація та/або атестація фахівців, підприємств сфери діяльності чи галузі на відповідність стандартам діяльності;

в) розробка та затвердження кваліфікаційних вимог до фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

г) проведення кваліфікаційних іспитів та сертифікація фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

ґ) участь у роботі комісій з акредитації навчальних закладів на право підготовки фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

д) акредитація навчальних закладів та тренінгових компаній на право підготовки фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі до складання кваліфікаційних іспитів фахових об'єднань;

е) підготовка освітніх кваліфікаційних програм та проведення кваліфікаційних іспитів для фахівців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

є) сертифікація викладачів на право викладання профільних навчальних курсів;

ж) взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування шляхом делегування повноважних представників у профільні громадські ради, консультативні та дорадчі органи;

з) розробка проектів нормативно-правових актів, а також експертиза та громадське погодження законопроектів й інших проектів нормативно-правових актів, що стосуються відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

и) реалізація та/або співучасть у реалізації регуляторних процедур у відповідній професії, профільній сфері діяльності чи галузі у порядку, що визначається відповідним законодавством України;

і) розробка, затвердження та контроль за дотриманням Етичного кодексу для фахівців відповідної професії, організацій профільної сфери діяльності чи галузі;

ї) взаємодія з організаціями захисту прав споживачів та іншими громадськими і фаховими об'єднаннями;

й) взаємодія з профспілковими організаціями, організаціями роботодавців відповідної професії, профільної сфери діяльності чи галузі;

к) взаємодія з міжнародними та світовими профільними організаціями;

л) організація відповідно до чинного законодавства України третейського суду у профільній сфері діяльності чи галузі;

м) здійснення інших функцій, визначених чинним законодавством України та статутом фахового об'єднання.

2. Специфічні функції фахових об'єднань визначаються їх вищими керівними органами та зазначаються у власних статутах.

 

Стаття 4. Критерії фахової відповідності громадського об'єднання

1. Критеріями фахової відповідності громадського об'єднання є:

а) наявність затверджених у відповідному порядку стандартів діяльності, які не суперечать чинному законодавству України;

б) наявність системи та проведення сертифікації членів об'єднання щодо відповідності власним стандартам діяльності;

в) наявність затверджених кваліфікаційних вимог до фахівців відповідної професії, сфери діяльності чи галузі, та проведення іспитів на відповідність цим кваліфікаційним вимогам;

г) взаємодія з суб'єктами законодавчої ініціативи щодо створення і розвитку правового поля діяльності відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

ґ) взаємодія з органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

д) публічні виступи від імені відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

е) ведення реєстрів суб'єктів відповідної професії, сфери діяльності чи галузі;

є) членство у профільних міжнародних світових та європейських організаціях і об'єднаннях;

ж) забезпечення керівними органами прозорих і демократичних умов свого формування та діяльності об'єднання;

з) дотримання критеріїв прозорості у власній діяльності;

и) впровадження власного Етичного кодексу;

і) періодичне проведення незалежного аудиту своєї діяльності та оприлюднення на веб-сайті та у засобах масової інформації його результатів.

2. Дотримання критеріїв фахової відповідності громадського об'єднання дає право цьому об'єднанню на звернення до Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань щодо надання йому відповідного статусу фахового об'єднання та можливість бути претендентом на здійснення саморегулювання та/або професійного самоврядування у відповідній професії, сфері діяльності чи галузі.

Стаття 5. Прозорість діяльності фахових об'єднань

1. Фахові об'єднання оприлюднюють за допомогою друкованих та електронних засобів масової інформації, та/або на власних веб-сайтах:

а) статутні та всі інші власні нормативні документи;

б) персональний склад керівних органів;

в) персональний склад виконавчих органів;

г) протоколи зібрань вищих керівних органів (загальних зборів, конференцій, з'їздів тощо);

ґ) протоколи засідань керівних органів, що діють в період між зібраннями вищих керівних органів (окрім інформації конфіденційного характеру);

д) протоколи засідань керівних органів регіональних та/або місцевих осередків, якщо такі існують (окрім інформації конфіденційного характеру);

е) дані про джерела фінансування та витрати (за підсумками календарного року та / або на підставі актів незалежного аудиту);

є) узагальнені дані про своїх індивідуальних та колективних членів, а також про всіх членів, всіх фізичних та юридичних осіб, які пройшли сертифікацію та/або склали кваліфікаційні іспити, із врахуванням необхідності забезпечення конфіденційності інформації;

ж) контактні дані керівництва організації, регіональних та / або місцевих осередків організації, якщо такі існують.

2. Оприлюднення вказаних даних проводиться не пізніше двох календарних місяців після прийняття відповідного документу, проведення зібрань та засідань, створення місцевого осередку тощо.

3. Оприлюднення оновлених даних у реєстрах фахового об'єднання проводиться не рідше одного разу на місяць.

4. Невиконання вимог щодо забезпечення прозорості діяльності фахового об'єднання має наслідком попередження від Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань, а при подальшому невиконанні цих вимог - скасування статусу фахового об'єднання.

Стаття 6. Визнання об'єднань фаховими

1. Фаховими об'єднаннями можуть бути лише громадські об'єднання з всеукраїнським статусом.

2. Фахові об'єднання є неприбутковими організаціями.

3. Визнання громадських об'єднань фаховими проводиться Уповноваженим координуючим органом для фахових об'єднань.

4. Процедура набуття громадським об'єднанням статусу фахового визначається Уповноваженим координуючим органом для фахових об'єднань та затверджується його вищим керівним органом.

5. Процедура щодо отримання статусу фахового об'єднання і отримання Сертифікату фаховості об'єднання повторюється кожні п'ять років або у разі необхідності, але не менше одного разу на п'ять років.
6. У разі набуття громадськими об'єднаннями статусу фахового, організація здійснює саморегулювання та/або професійне самоврядування відповідної професії, сфери діяльності чи галузі.

Стаття 7. Членство у фахових об'єднаннях

1. Засновниками фахового об'єднання можуть бути фізичні особи та/або юридичні особи - резиденти України.

2. Членом фахового об'єднання може стати будь-яка фізична та юридична особа, що відповідає кваліфікаційним вимогам до члена, визначеним Статутом цього об'єднання.
3. Членом фахового об'єднання професійного самоврядування може бути будь-яка фізична особа яка належить до відповідної професії.
4. Необґрунтована відмова у прийнятті в члени фахового об'єднання може бути оскаржена у судовому порядку.

Стаття 8. Взаємовідносини держави та фахових об'єднань

1. Верховна Рада України, Секретаріат Президента України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування розглядають проекти законів та інших нормативно-правових актів з обов'язковим врахуванням експертних висновків фахових об'єднань, на діяльність яких можуть вплинути норми такого регуляторного акту.

2. Представники фахових об'єднань беруть участь у засіданні профільних комітетів Верховної Ради України з питань, що відносяться до їх спеціалізації.

3. Кабінет Міністрів України, центральні та інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування приймають регуляторні акти тільки після їх публічного погодження з фаховими об'єднаннями відповідного напрямку.

4. Фахові об'єднання делегують своїх повноважних представників до складу колегій профільних центральних органів виконавчої влади, профільних громадських рад при органах центральної виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, їх консультативних та дорадчих органах.

5. У випадку проведення міжнародних переговорів, рішення яких вплине на діяльність відповідних професій, сфер діяльності чи галузей, делеговані представники відповідних фахових об'єднань обов'язково залучаються до проведення таких переговорів у якості експертів та включаються до делегації з правом голосу.

6. Кабінет Міністрів України може делегувати фаховому об'єднанню додаткові повноваження центральних органів виконавчої влади у межах спеціалізації об'єднання.

7. Забороняється втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обрання керівних органів фахових об'єднань, а також в діяльність фахових об'єднань, крім випадків, передбачених законодавством України.

8. Посадові особи та інші працівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування не можуть входити до складу керівних органів фахових об'єднань.

Стаття 9. Уповноважений координуючий орган для фахових об'єднань

1. Повноваження, порядок формування, а також порядок забезпечення діяльності Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань визначається його Статутом, який затверджується на з'їзді об'єднань, які ініціювали його створення або стали його членами.

2. Засновниками Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань є громадські об'єднання які мають всеукраїнський статус, представляють різні професії, сфери чи галузі діяльності, дотримуються прозорості своєї діяльності (оприлюднили власні Статути, інші нормативні документи об'єднання, склад керівних органів та перелік членів, мають діючий веб-сайт з інформацією про свою діяльність).

3. Кількість громадських об'єднань, які ініціюють створення Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань, повинна бути не менше десяти.

4. Впродовж двох років після державної реєстрації Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань, його засновники проходять процедуру підтвердження фаховості на загальних засадах.

5. Після реєстрації Статуту Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань та отримання Свідоцтва у Міністерстві юстиції України його права, обов'язки і функції регулюються Статутом і цим Законом.

Стаття 10. Відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про фахові об'єднання

Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Стаття 11. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію через шість місяців з дня його офіційного опублікування.

2. Встановити, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом України „Про фахові саморегулівні і самоврядні об'єднання" закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Громадським об'єднанням, ініціаторам створення Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань, протягом чотирьох місяців з дня опублікування цього Закону провести усі необхідні процедури для реєстрації Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань у Міністерстві юстиції України.

4. Міністерству юстиції України протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону здійснити реєстрацію Уповноваженого координуючого органу для фахових об'єднань.

5. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти та прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України В. Литвин

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України

„Про фахові саморегулівні і самоврядні об'єднання"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Рівень демократичного розвитку суспільства й розбудови правової держави прямо пов'язані з ефективністю функціонування фахових саморегулівних і самоврядних об'єднань, що представляють інтереси певної професії, галузі чи сфери діяльності, та є найважливішим елементом громадянського суспільства в Україні. Незбалансованість розвитку суспільства, неефективність діяльності органів державної влади та відсутність законодавчого визнання державою фахових об'єднань, а відтак - їх реального впливу на суспільні процеси є однією з основних причин низького соціально-економічного розвитку України. При цьому ефективність діяльності існуючих фахових об'єднань достатньо низька. Це пояснюється тим, що держава й надалі продовжує у ручному режимі регулювати діяльність фахових об'єднань, не маючи достатнього розуміння їх ролі, значення й потенціалу. Водночас, вітчизняні фахові об'єднання виявили бажання, а найголовніше - мають достатній досвід і рівень кваліфікації, щоб працювати в умовах ринку, але відсторонені від цього процесу і не мають законодавчо визначених повноважень.

Діюче правове поле не відповідає потребам і завданням сьогодення та не вирішує питання ефективного функціонування фахових об'єднань у ринкових умовах.

Зокрема, не визначено їх правовий статус і, найголовніше, місце й роль фахових об'єднань у системі управління професіями, галузями чи сферами діяльності, а також порядок взаємодії з органами державної влади. Внаслідок відсутності конкретних повноважень, фахові об'єднання не спроможні ефективно впливати на формування й реалізацію державної політики на сучасному етапі. Це породжує достатньо високий рівень корупції у відносинах між державними органами і фаховими об'єднаннями, гальмує економічний розвиток України, призводить до соціальної напруги у суспільстві.

На відміну від України, у більшості європейських держав з високим рівнем розвитку економіки, демократії й громадянського суспільства (наприклад, Австрія, Великобританія, Голландія, Данія, Італія, Німеччина, Польща, Франція) фахові саморегулівні і самоврядні об'єднання посіли належне їм місце та відіграють важливе значення в регулюванні професійної діяльності, бізнес-середовища, створенні стандартів діяльності для відповідних професій, галузей чи сфер діяльності тощо. А їх діяльність законодавчо врегульована, прозора й прогнозована.

Певною мірою наша держава не зацікавлена, але суспільство змушує мати справи з фаховими об'єднаннями, а ті, в свою чергу, беруть на себе гарантії цивілізованої співпраці з усіма зацікавленими сторонами. У ринкових умовах фахові об'єднання вважаються одним із ефективних інструментів цивілізованого самоврядування й саморегулювання професій, галузей та сфер діяльності. Участь у таких організаціях забезпечує підвищення довіри споживачів до учасників об'єднання, до товарів (робіт, послуг), які вони виробляють (здійснюють, надають), до відповідних професій та професіоналів. Членство у фахових об'єднаннях передбачає та зумовлює дотримання високого професіоналізму, правил цивілізованої конкуренції, виконання правових вимог щодо вироблення та реалізації продукції (здійснення робіт, надання послуг), є символічним знаком якості як для споживачів продукції (робіт, послуг), так і певною мірою, позитивною ознакою для контролюючих органів.

Особливості вітчизняного розвитку визначаються тим, що Україна своєрідно адаптується до умов ринку, поступово стає на шлях побудови цивілізованого й демократичного суспільства. Еволюція розвитку інституційних формувань та їх трансформація у фахові об'єднання є яскравим прикладом поступового переходу економіки України від жорстко адміністративного господарювання через госпрозрахункові відносини, до створення умов фахового самоврядування і саморегулювання професій, галузей та сфер діяльності.

Саме тому, щоб створити умови для ефективного функціонування фахових об'єднань, забезпечити можливості для виконання ними функцій самоврядних і саморегулівних організацій та збалансувати інтереси суспільства, держави й виробника і професій, пропонується прийняти базовий Закон України „Про фахові саморегулівні і самоврядні об'єднання". Пропонований законопроект відповідає визнаним у Європейському співтоваристві поняттям громадянського суспільства, демократичної правової держави, ринкової економіки, існуючій системі самоврядування і саморегулювання. Закон адаптований до національних умов і особливостей України як щодо змісту, так і стосовно етапів та термінів впровадження.

2. Мета та завдання проекту Закону

Метою цього проекту Закону є створення умов для збалансування інтересів суспільства, бізнесу й держави. Держава повинна розуміти, що рівноправна співпраця з фаховими об'єднаннями - це економія бюджетних коштів на утримання апарату управління, професійний підхід до підготовки будь-якого регуляторного акту, професійна відповідальність, професійне розуміння й вирішення конкретних питань і завдань у відповідній професії, галузі чи сфері діяльності.

Завданнями проекту Закону є необхідність реалізації можливостей громадян України брати безпосередню участь в управлінні державними справами, як це гарантовано Конституцією України, через процедуру делегування відповідних повноважень фаховим самоврядним і саморегулівним об'єднанням, а також формування нової культури партнерства професіоналів, влади, бізнесу й суспільства.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопрект складається з преамбули та змістовної частини, яка містить 11 статей. В прикінцевих положеннях визначено термін набрання чинності Закону та вказано на необхідність приведення у відповідність із цим Законом відповідних нормативно-правових актів.

4. Правові аспекти

Нормативно-правову базу у даній сфері правового регулювання складають Конституція України, Закон України „Про об'єднання громадян", „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та інші нормативно-правові акти.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту

Реалізація зазначеного законопроекту не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту

Прийняття зазначеного законопроекту:

- створить умови для збалансування інтересів представників професій, виробників, споживачів і держави;

- посилить роль громадськості в управлінні галузями та сферами діяльності, її реальний вплив на соціально-економічні процеси в державі;

- знизить рівень корупції;

- зменшить використання бюджетних коштів;

- підвищить авторитет України як демократичної, правової та ринково зорієнтованої держави з високим рівнем розвитку громадянського суспільства.

Народні депутати України
Мойсик В.Р.
Ляпіна К.М.
Карпук В.Г.
Шевченко А.В.